Tools
Login

: Главная » Статьи » интересные истории » Америка та її мова
Воскресенье, 24 Сен 2017

Америка та її мова

Оценить
(0 голоса)

Зайшов ото якось я до американської забігайлівки Sorry пабу (pub), а сам же в англійській мові, як то кажуть, не в зуб ногою, та той нічого, я й так їх розумію, що вони ото клекочуть.
Отож заходжу, а тамечки мій знайомий американець, то як то сказати знайомий прив'язавсь чогось до мене, та то не важливо. Тож кажу, заходжу, а він мені із дальнього кутка своє американське “Hi there!” я йому звичайно відповідаю їхнє знайоме “Hello!”, а сам собі до носа промовляю та деру ж вже до тебе деру, чого ото галасувати на увесь заклад.
Знаєте то їх яскрава особливість усюди давати про себе знати (та й не кажіть немов цуценята, завжди готові підняти лапки та подати голос, аби тільки їх помітили), тож не в порівнянні з нами українцями, ні ми також любимо, щоб нас помічали, однак бути осередком уваги й залишатися при цьому не поміченим, ото талан!.. Будучи у цій Америці розумієш наскільки ми різні – українці та американці. В чому Ви питаєте, та майже у всьому!
Підходжу я до нього, а він мені із усмішкою (що мені подобається: вони завжди з усмішкою до тебе балакають, неначе ми учора із ними на брудершафт випивали) “How are you?” Та хаваю, я хаваю, чого ото причепився, скільки я його вже знаю, а щоразу як його зустрічаю, він мені усе ото питає хаваю, я чи не хаваю, а першого разу навіть запитав, чи дую я, тільки но ж куди я мав тоді дути, й досі дивуюсь. Ага, прямо так і запитав “How do you do?”. Добре, що то люди добрі були біля мене та підказали - як ото тебе питають про те, чи дув ти: то тобі слід запитати теж саме. Що то вони там розуміють покепкують один з одного передражнять, а тоді звичайно що у них й настрій пречудовий.
Тож на його набридливе “How are you?” відповідаю сухим нічого не значущим “Fine, Thanks!” чи так популярним і у нас “OK”. Диву даюсь наскільки ж у них таки суха мова, та з іншого боку, то мабуть і добре, що вони не прагнуть залізти тобі у душу усілякими там питаннями та нісенітницями.
Тож привітавшись по американські, без зайвої інформації про особисті проблеми, ми починаємо теревенити. Ото хохма, я ж не бельби в англійській, а він людської також не знає.
“Franking speaking” починає він і щось там продовжує. Та я не чую, що він там говоре, а намагаюся згадати, хто такий Френк і чого він там нам наговорив. Американець нарешті замовкає і дивиться на мене із своєю широкою усмішкою.
“By the way” продовжує він, побачивши, що я мовчу.
Знову щось буде белькотіти. А в голові та зупинись ти; дай мені, щось сказати. І лише одна фраза... "London is the capital of great Britain". Здалась мені та Британія, та й до чого тут Лондон. Я ж у Америці!!!!
Нарешті американець розуміє, що я його не слухаю. Тож він привертає мою увагу й каже “Look!”
Я автоматично озираюся навколо, знизую плечима, й кажу "wich way?", не знаходячи нічого особливого. А він як зарегоче, та й знову по своєму по-американські. "No, no, I mean listen to me". Так, не знаю, що там він за міну побачив, а "listen to", десь я точно чув. Ах, так "listen to music" так-так, ну слова музики не було, тож, напевно, він хоче, щоб я слухав його. А, "Оk" кажу, розумію й посміхаюся у відповідь. Треба ж таке мене міною обізвати. Та нічого, я йому ще згадаю цю міну…
Доладна вийшла бесіда розмовляли про Україну, про Америку і про всяке таке. Весело було з отим американцем, смішні ж все таки у них слова. Та то нічого не всім же мати таку гарну мову, як ми, українці, як то кажуть: “Хто на що вчився”.
При прощанні (і все ж таки вони кумедні) пострахали один одного бабаями, та то я про оте їхнє Вуе-bуе! Побажали один одному успіху, то ж треба таке спершу нажахають, а тоді успіху Good luck! тобі теревенять, та це ще нічого, пожалів він мене мабуть, не побажав на щастя Break a leg!
Тож поїхав я собі додому нажаханий але щасливий...

Автор: Сушко Наталя (перекладач, викладач)

Написать комментарий

Make sure you enter the (*) required information where indicated.
Basic HTML code is allowed.

Сейчас 124 гостей онлайн